Несподівана підтримка

Катерина Коваль, тимчасово виконуюча обов’язки начальника Державної пожежно-рятувальної частини, продовжувала мене обіймати і заспокоїти, і я відчувала, як мої сльози поступово стихають. Вона витерла мої сльози своїм хусткою і подивилась на мене з великою турботою. "Що сталося, Аліно?" - запитала вона лагідно. Я відвела погляд убік, не хочучи розповідати їй про те, що відбувається. Але потім я почула, що хтось зайшов до кабінету. "Вибачте, Катерино Ігорівно," - почув я голос, який мені був знайомий. Це був Філ Малиновський, молодий пожежник-рятувальник. Він зайшов до кабінету і побачив мене в обіймах Катерини. "Що відбувається?" - запитала Катерина, відвернувшись до Філа. Філ підійшов до нас і став поряд. "Я бачив, що Аліна вийшла з кабінету Тараса дуже розбита. Що сталося?" - запитав він, його очі були сповнені турботи. Я відчувала, що мені не хочеться розповідати йому про те, що відбувається, але він вже був тут, і я вже не могла нічого вдіяти. "Все гаразд," - сказала Катерина і відпустила мене. Я витерла свої сльози і подивилась на Філа. "Мій батько і дядько мене лають," - сказала я, мій голос ледве чутний. Філ здивовано підняв брови. "За що?" - запитав він. Я глибоко вдихнула і розповіла йому про те, що він вже знав - про те, що я викликала блювоту після прийому їжі. Філ виглядав стурбованим. "Чому ти це робиш?" - запитав він лагідно. Я подивилась на нього і розридалася знову. Філ підійшов до мене і обійняв мене. "Все буде гаразд, Аліно," - сказав він. "Ми тобі допоможемо."