## Chapter 2: Новий будинок

Після того, як ми закінчили з речами, Тарас пішов на роботу, а я залишилася облаштовуватися. Я включила телевізор, щоб трохи відволіктися від дум про тата і наше життя. Але думки поверталися до нього постійно. Я сіла на диван і почала дивитися телевізор, але мій розум був десь далеко. Я думала про тата, про те, чому він має бути відсутнім на місяць, і про те, як я буду жити без нього. Наші стосунки ніколи не були дуже близькими, але тепер його відсутність відчувалася особливо гостро. Раптом я почула звук ключа у дверях. Це був Тарас. — Привіт! Я повернувся, — сказав він, кинувши ключі на стіл. — Привіт, — відповіла я, виходячи з кімнати. — Як тобі у нас? — запитав він, дивлячись на мене. — Все гаразд, дякую, — відповіла я. — Добро, я пішов на роботу. Ти не забула, що мені потрібно бути там сьогодні? — запитав він. — Ні, не забула, — відповіла я. Тарас кивнув і пішов до своєї кімнати, щоб підготуватися до роботи. Наступного дня після школи я вирішила піти до частини ДСНС, де працювали Тарас, Філ, Свят і Оля. Я знала, що ключів від квартири у мене немає, тож інший варіант був піти до них на роботу. Коли увійшла до частини, побачила усіх за роботою. — Привіт! — вигукнула я. — Вітаємо! — відповів Свят із посмішкою. — Що привело нашу красуню до нас? — Просто вирішила провідати, — відповіла я, поглядаючи на Тараса. Тарас підняв брову, але нічого не сказав. Під час розмови зʼявився Філ. — Це наша нова знайома, дочка Сергія Сахно, — представив мене Тарас. — Приємно, — сказав Філ із доброзичливою посмішкою. Ми трохи поговорили, і я дізналася, що Філ працює рятувальником уже кілька років. Тарас був явно незадоволений моєю появою на роботі. — Тобі тут чого потрібно? — запитав він різко. — Просто хотіла допомогти, — відповіла я. — Тут немає нічого, чим тобі можна допомогти, — сказав він. Свят втрутився у розмову. — Тарас, не журись, ми приймемо її за свого. Тарас кинув на Свята гнівний погляд. Я відчула незручність і вирішила піти. — Мені, мабуть, потрібно йти, — сказала я. — Ні, ні, залишайся, — відповів Філ. — Ми тільки починаємо роботу. Я посміялася і залишилася. Починаючи з наступних днів, я стала частіше відвідувати частину. Під час тренувань Філ і я мали можливість більше спілкуватися. — Ти непогано справляєшся, — сказав він після виконання завдання. — Дякую, — відповіла я. Тарас стежив за нашими розмовами, і я бачила, що йому це не подобається. Але я не могла не відчувати, що між мною і Філом є щось більше, ніж дружба.