## Між вогнем і мовчанням

Минуло рівно місяць з того дня, як тато поїхав у відрядження. Я намагалася не думати про нього, але це було складно. Ми ніколи не були близькими, але тепер його відсутність відчувалася особливо гостро. Мати сказала, що йому потрібно було терміново виїхати на місяць, і що він потім повернеться. Але чому він не взяв мене з собою? Чому я повинна була залишитися одна? "Дочка, мені потрібно піти на роботу", - сказала мати, збираючись виходити з квартири. "Ти вже доросла, впораєшся сама". "Впораюся", - відповіла я, хоча знала, що це не так. Я дивилася, як вона вийшла з квартири, і відчувала себе ще більш самотньою. Телефон лежав на столі, і я знала, що мені потрібно зателефонувати Тарасу. Він був єдиним, хто міг мене підтримати зараз. Телефон дзвонив. Це був Тарас. "Привіт, сестро. Як справи?" - запитав він. "Тато поїхав", - відповіла я, намагаючись стримати сльози. "Що? Куди?" - запитав Тарас. "Не знаю. Він сказав, що йому потрібно терміново виїхати". Тарас зітхнув. "Слухай, ти не можеш бути одна вдома. Переїжджай до мене". Я подумала про це. Тарас був братом тата, і ми завжди були близько, але ми не жили разом вже давно. "Добре", - сказала я нарешті. "Я зараз прийду за тобою", - сказав Тарас. Через годину Тарас прийшов до нашої квартири і допоміг мені зібрати речі. Ми поїхали до нього, і я відчувала себе трохи краще, знаючи, що він поряд. Коли ми приїхали до Тараса, він показав мені мою кімнату. "Ти можеш залишатися у мене на місяць", - сказав він. "Дякую", - відповіла я. Я вирішила піти до частини ДСНС, де працювали Тарас і його колеги. "Що тут робиш?" - запитав Тарас, побачивши мене біля частини. "Мені нічим зайнятися", - відповіла я. Тарас посміхнувся. "Добре, тоді допоможеш нам із заявками". Там я зустріла Філа - одного з колег Тараса. "Привіт, я Філ", - сказав він, усміхаючись. "Привіт", - відповіла я. Тарас спостерігав за нами із сторони. Коли ми повернулися додому, Тарас був явно проти того, що я проводила час із Філом. "Тобі не слід туди ходити", - сказав він. "Чому?" - запитала я. "Просто так", - відповів Тарас. Я не розуміла, чому Тарас так реагує на Філа, але я знала, що мені потрібно бути обережною. Минуло кілька тижнів. Я продовжувала ходити до частини ДСНС, допомагаючи їм із заявками. Філ і я стали ближче. "Ти мені подобаєшся", - сказав він одного разу. "І ти мені", - відповіла я. Тарас був обурений. Свят прийшов до частини і був у захваті від того, що побачив мене і Філа разом. "Це доля!" - вигухнув він. Тарас був розлючений. Я вирішила поговорити із татом, хоч він був у відрядженні. "Тато, мені потрібна твоя допомога", - сказала я по телефону. "Що трапилося?" - запитав він. "Тарас і Філ... І я не знаю, що робити". Тато сказав, що йому потрібно вирішити деякі питання, і що він повернеться додому раніше. "Тримайся, доча", - сказав він. Я чекала на його повернення, і знала, що все буде добре. Але я не знала, що чекало нас попереду.